Vita brevis, ars longa

 Театр – це вічне мистецтво живого слова. Скільки б не було новітніх технологій і сучасних досягнень, він ніколи не перестане приваблювати глядачів. У цьому нам вдалося переконатися завдяки постановці п’єси М. Себастіана «Безіменна зірка». Виступ організували студенти факультету іноземної філології під керівництвом заступника декана з виховної та профорієнтаційної роботи Дворницької Наталії Іванівни.

Кожною постановкою творчий колектив студентського театру дарує глядачам яскраві враження та гарний настрій, адже в акторському виконанні знайомі образи оживають зовсім у новому, несподіваному вигляді. Інтриги додає й те, що всі актори – це студенти, які в повсякденному житті конспектують лекції та відповідають на семінарських і практичних заняттях, а на сцені перевтілюються і стають невпізнанними. Ролі виконували: Руданець Христина, Білецький Олександр, Шарабріна Вікторія, Пастернак Сергій, Бевз Вікторія, Золочевська Софія, Доманський Олег, Тимошенко Анна, Сеньків Ольга, Савчук Ірина, Будовіцька Анна, Волоховський Дмитро, Фартушняк Христина.

Історія сталася минулого століття в одному румунському містечку, в якому є лікарня, суд, поліція, залізнична станція, повз яку, не зупиняючись, проходять швидкі поїзди, і на якій служить начальник вокзалу. Тут є і гімназія, в якій працює вимоглива мадемуазель Куку, щирий учитель музики, товариш пана Мірою, який не просто викладає астрономію, але й живе цією наукою. Та все ж таки не буває правил без винятків, а тим паче, в романтичній комедії… Одного спекотного вечора швидкий поїзд зупинився і з нього вийшов… безквитковий пасажир… так на пероні провінційного вокзалу випадково зустрілися скромний учитель та вишукана пані. Серця молодих людей, які належать до різних світів, з’єднав спалах взаємного кохання. Вони проводять разом лише одну ніч під зірковим небом. Та ці декілька годин освітлюватимуть все подальше їхнє життя. У виставі глядач знайде не лише ліричні, але й гострокомедійні сцени, насичені іронією і простодушним гумором.Ця п’єса у невимушеній формі закликає бути справжніми і щирими та світом.

За лаштунками нам вдалося поспілкуватися з головною героїнею Моною, яку грала Христина Руданець. Дівчина із радістю поділилася своїми враженнями: «Спочатку я дуже переживала, бо було складно зіграти Мону, але завдяки слушним зауваженням Наталії Іванівни, її порадам мені вдалося подолати страх і сумнів, і в мене все почало виходити. Ми не професійні актори, але коли очі у глядачів горять, – це для нас щастя. Ми дуже здружилися на репетиціях, які тривали декілька годин, ми стали однією великою сім’єю. Крім того, сценарій писала сама Наталія Іванівна. Дуже їй дякую та всім моїм колегам за чудову можливість самореалізації, адже зараз люди почали забувати про справжнє мистецтво. Отож, частіше дивімося на небо й насолоджуймося неземною красою, – тоді все буде кращим і щирим».

Майстерна гра акторів й організаційна робота керівника заслуговує найвищої оцінки. Яскравим підтвердженням цього стали бурхливі оплески й гучний сміх глядачів.

Дуже шкода, що зал був заповнений лише на третину, адже колосальна робота акторів заслуговує більшої уваги. Сподіваємося, що наступного разу всі, хто не мав можливості бути присутнім цього разу в залі , знайдуть час, щоб прийти й особисто переконатися в тому, що театр К-ПНУ ім. Івана Огієнка – НАЙКРАЩИЙ!

Діана Яцишин, студентка 2 курсу

факультету іноземної філології